Світлана Андрущенко, 2018 р.

Вашій увазі інтерв’ю з кандидатом політичних наук, доцентом кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики, заступником директора Інституту міжнародних відносин Світланою Вікторівною Андрущенко, в якому окреслені засадничі моменти щодопотреби оновлення відносин між Україною та африканськими державами. Власне не просто оновлення, а потреби у формуванні української зовнішньополітичної стратегії на африканському напрямку. С.Андрущенко є одним з провідних українських спеціалістів академічної сфери щодо африканської проблематики, тому її точка зору є особливо цікавою для української аудиторії, що вболіває за піднесення та розвиток всебічних україно-африканських зв’язків.

– Світлана Вікторівна, розкажіть, будь ласка, як ваше життя пов’язане з Африкою?

Африка для мене почалася після захисту кандидатської дисертацію щодо проблем безпеки Середземномор`я, де проблеми Північної Африки, регіонів Магрибу і Машрику виступали одними із ключових. Нагадаю, що це був кінець 1990-х років і в Україні фактично не було фахівців, що займалися сучасними на той час міжнародними відносинами на континенті. Тож як молодий спеціаліст розробила курс з міжнародних відносин в Африці й намагалася активно просувати Африканський вектор в зовнішній політиці України на практичному рівні. Насправді, це було дуже складно, тому що традиційне зосередження в дихотомії Схід-Захід, Росія – Європа завжди маргіналізувати відносини України з Африкою, в той час як світові актори активно розвивали африканську політику.

Так, останнім періодом активності на африканському векторі був 2004 рік, коли мова йшла про зняття санкцій з Судану, розвиток енергетичної, гуманітарної співпраці, а також з іншими країнами континенту. Це був дуже продуктивний рік, коли вдалося покласти в бюджет країни близько 6 млрд. дол. лише від торгівлі з африканськими країнами! Ми дуже завзято розвивали свою позицію на противагу активній протидії РФ (вже в той період), нагадаю, що Китай тоді лише заходів на африканські ринки і в нас були дуже хороші позиції.

-Якою ви бачите сучасну Африку?

Надихаючою. Мабуть це саме те слово в якому поєднаний широкий спектр поглядів на надзвичайно багатоманітний та строкатий континент. Африка це завжди поліфонія, це простір, який не можна звести до спільного знаменника, бо він охоплює фантастичну кількість феноменів, що їх не можна побачити більше ніде у світі. Тут не лише йдеться про відоме на весь світ багатство африканської природи, чи то на теренах Конго, в Кенії чи на Мадагаскарі. Африка багата своїми культурними традиціями, особливою філософією сприйняття світу, згадаємо хоча би ту ж саму зулуську концепцію убунту («людяність») – яка культивує ідею віри у взаємопов’язаність усіх людей на Землі, взаємного прийняття та підтримки. Хіба це може не надихати?

– А якою буде Африка майбутнього?

Якщо теж сказати одним словом, то «динамічною», і це навіть не дивлячись на те про який горизонт прогнозування йде мова. Африка – це континент, який в даний час демонструє найвищі у світі темпи економічного зростання у світі – близько 4% за даними минулорічної статистики, і буде далі зростати. На це треба зважати в майбутньому плануванні. Для прикладу в Китаї зараз спостерігається уповільнення зростання ВВП, і в минулому році приріст економіки в цій країні був найнижчим за останні 28 років, і далі буде укріплюватися низхідна тенденція з огляду на торгівельну війну з США! Ще хочеться підкреслити фантастичне прагнення африканців до інтеграції. Хоча з одного боку африканці стверджують, що їхні успіхи не варто характеризувати європейськими мірками, з іншого боку, якщо почитати ключовий документ Африканського Союзу –  Порядок денний 2063, то ми побачимо прагнення африканських народів побудувати власний аналог «Європейського Союзу» з усіма похідними наслідками.

-«Африканський ЄС» це чудово, а чи є реальні зрушення на цьому шляху?

Так, є відчутні зрушення. Найголовніше, що більшість країн Африки змогла здолати внутрішні конфлікти, що руйнували їх у 1980-1990-х рр. та не давали розвиватися. Безпековий клімат на континенті істотно поліпшився за два останні десятиліття, і якби не було активних зовнішніх втручань у справи африканців з боку поза регіональних акторів, то країни Африки були би стабільними та процвітаючими. Якщо ж казати конкретно про інтеграцію, то сенсацією 2017 року став початок запровадження єдиного африканського паспорту, що має зняти питання кордонів для громадян країн Африки. Хоча в Африці кордони значною мірою і без цього є достатньо прозорими. Далі більше в 2018 році в Кігалі була підписана історична угода про створення Африканської континентальної зони вільної торгівлі, що позбавить континент митних бар’єрів для руху товарів. В 2019 р. ми спостерігаємо, як в Західній Африці реалізуються плани запровадження спільної валюти – ЕСО, а це перший крок до започаткування спільної для усієї Африки валюти – АФРО.

-Ви згадали про поза регіональних гравців, отже хто з іноземних акторів зараз активно працює в регіоні?

Не буде перебільшенням сказати, що зараз майже усі більш-менш значні країни світу прагнуть реалізувати в Африці свої проекти. На підтвердження відрийте статтю під заголовком «The New Scramble for Africa» («Нова бійка за Африку») у березневому номері авторитетного британського видання The Economist. В ній ми читаємо наступне: з 2010 по 2016 рр. в країнах Африки були відкриті 320 нових дипломатичних місій – жоден регіон на планеті за всю історію людства не знав такого високого рівня спалаху дипломатичної активності. Саме кількістю посольств можна умовно виміряти активність зовнішніх гравців в Африці. Що ми тут бачимо: у Китаю 52 посольства в країнах Африки, або майже 100% охоплення, у США – 49 посольств, у Франції – 47, у Німеччини – 43, а у росіян – 40. Для порівняння Україна має мережу лише з 10 посольств в Африці, і при цьому 4 з них це країни Північної Африки, а на 48 країн Африки на Південь від Сахари в нас лише 6 посольств.

В економічному плані головним торгівельним партнером Африки є ЄС (товарообіг – 156 млрд.$), далі з невеликим розривом іде Китай (120 млрд.$), за ним Індія (58 млрд.$), а останніми роками до них додалися ще й ОАЕ (20 млрд.$), що аж ніяк не є великим гравцем. З цього Україні вже зараз необхідно робити відповідні висновки, бо наша торгівля з континентом не дотягує до 5 млрд.$…

-В чому на вашу думку полягає важливість  Африки для України?

Як вже зазначалося Африка є багатовимірною, і важливість її для України є комплексною. По-перше, Африка це 1,2 млрд. населення, отже величезний ринок для українського бізнесу. При цьому українські товари, технології, ноу-хау, досвід наших фахівців користується великим попитом в цьому динамічному регіоні. По-друге, африканці та українці мають схожі історичні долі, ми були об’єктами колонізації, і лишаємося такими і дотепер, отже тотожність історичного фатуму просто провокує до пошуку спільного майбутнього. По-третє, Україні необхідна підтримка її позиції  на міжнародних майданчиках, таких як ООН, і 54 голоси африканських країн, це солідний ресурс для прийняття необхідних для нас резолюцій в Генасамблеї ООН. І це тільки очевидні аргументи на користь важливості Африки для нас, оминаючи тему міграції, про яку зараз веде мову ЄС. Не можна виключати, що демографічний потенціал країн Африки буде у пригоді й Україні, яка відзначається високим ступенем толерантності. На мою думку, необхідно вивчати досвід розвитку африканських країн, як вони розв’язували внутрішні конфлікти, досягали політичної стабільності – це дуже важливо для розбудови сильної та мирної України.

-В якому стані в даний час перебувають відносини України з країнами Африки?

Характеризуючи поточний стан відносин між нажаль спадає на думку єдине визначення: недостатність. Недостатність розуміння значущості регіону на усіх рівнях державної влади. З цього випливає недостатність стратегії, недостатність контактів, недостатність дипломатичної мережі, недостатність кадрів, і т.д. В нас поволі формується розуміння наших інтересів в Африці з боку бізнес-спільноти, яка і має бути головним драйвером активізації діалогу з країнами регіону. Проте поки недостатня кількість успішних прикладів вже реалізованих проектів, тому розуміння важливості Африки поки не знайшло повноцінного відображення в практичній площині.

-Чи наявна в нас зовнішньополітична стратегія на африканському напрямку?

Ні, такої стратегії Україна поки що не має, але закріплення стратегічного значення Африки для України є необхідним в основних законодавчих актах, що стосуються зовнішньої політики України.

На експертному рівні вже давно зрозуміло, що не можна обмежуватися лише європейським чи євроатлантичним вектором в плані докладання зовнішньополітичних зусиль. ЄС та НАТО зацікавлені утримувати Україну в колі своїх партнерів, а в перспективі в якості повноправного члену цих альянсів. Отже, вони виділяють достатньо багато ресурсів на реалізацію цього задуму, і щільність контактів та багатопрофільних проектів тут є дуже значною. Отже, цю політикою значною мірою нам допомагають реалізовувати наші партнери. Отже, ми можемо вивільнити ресурс для концентрації на додаткових напрямках, зокрема африканському. Україна вже зараз повинна підняти питання про готовність долучитися до стратегії ЄС щодо Африки. Необхідно виступити з дипломатичною ініціативою про можливість залучення країн Східного партнерства до Альянсу ЄС-Африка, який був проголошений в 2018 р. Необхідно аби постав «Альянс ЄС-Африка Плюс», де Україна могла би всебічно долучитися до розбудови спільного африкано-європейського майбутнього. Отже, відносини з Африкою, це невід’ємна складова партнерства України з ЄС, що вже формує базову рамку для стратегії Києва на африканському напрямку.

-Перелічіть напрямки, де існує фундаментальний обопільний інтерес?

На поточному етапі відбувається замикання двосторонніх відносин на темі торгівлі. Це переважно торгівля продукцією АПК, металами, виробами машинобудування, товарами хімічної промисловості. При цьому попри те, що африканські ринки в МЕРТ класифікуються як недоторговані, Африка завжди дає нам торгівельний профіцит поліпшуючи стан сукупного торгівельного балансу, що є від’ємним для України. Але торгівля це дуже-дуже мало для повноцінного партнерства. Необхідно здійснювати українські інвестиції до проектів різних сфери в Африці, реалізовувати спільні підприємницькі ініціативи різного масштабу. На державному рівні Україна може бути залучена до проектів модернізації об’єктів інфраструктури країн регіону, створення об’єктів енергетики, промисловості. На недержавному рівні потрібно стимулювати український ІТ-бізнес здійснювати експансію до країн Африки. Як відомо в даний час країни Африки це лідери digital revolution, отже цим треба користатися.

Окрема тема, це підготовка професійних кадрів для потреб країн Африки, ця сфера безумовно є пріоритетною для МОН України та підрозділів, що відповідають за міжнародну освіту.

– За рахунок чого ми можемо реалізувати ці інтереси?

Для початку за рахунок створення дорожньої карти для розвитку відносин України з країнами Африки. Необхідно розширити кількість дипломатичних представництв в регіоні, і тут треба проаналізувати відкриття додаткових місій в Кот д’Івурі, Буркіна-Фасо, ДР Конго, Судані, Руанді, Танзанії, а також проаналізувати можливість відновлення роботи посольства в Лівії. Також необхідно капіталізувати діяльність українських миротворців, так само як це роблять інші країни-донори безпеки на рівні ООН. Як відомо за миротворцями завжди йдуть бізнесмени, отже нашому бізнесу необхідно звернути увагу на економічний потенціал ДР Конго, Ліберії, Сьєрра-Леоне, Судану, країнах Африки, де вже діють, або діяли українські миротворці.

– На яких країнах, точках входу до Африки, необхідно концентрувати зусилля?

Важливо підтримувати адекватні відносини з усіма країнами Африки без виключення. Втім, якщо співставляти це бажання з реальними можливостями української сторони, то акцент необхідно робити на країни-партнери, такі як Єгипет та Марокко, а в перспективі Алжир на Півночі Африки, на Сенегал, Нігерію та в перспективі Буркіна-Фасо на Заході Африки, Кенію та Танзанію на Сході континенту, ДР Конго та Руанду в центральній Африці, і на ПАР на Півдні континенту.

До початку громадянської війни 2011 р. плацдармом для виходу на ринки Африки для України була Лівія, але в даний час через внутрішньополітичну нестабільність та зміну влади ця країна втратила свою принципову роль для Києва.

-Які країни могли би виступати для нас зразком в сенсі вироблення стратегії відносин з країнами Африки?

З одного боку Україна потребує власної креативної стратегії щодо Африки, і ніхто нам не допоможе її розробити, окрім нас самих. Але в той же час, корисним є аналіз стратегій, як великих гравців, таких як Китай, США, ЄС, так і середніх та малих держав, таких як країни Скандинавії, Польща, Туреччина, ОАЕ. Продуктивною, на мою думку, є модель Балто-Африканської дуги, в якій Україна буде посідати вагоме місце. Це не нова ідея, але схоже з’явилися передумови для її втілення в життя.

-Про перешкоди: що заважає інтенсифікації відносин України з країнами Африки?

Як таких значних перешкод не має, було би бажання діяти. Втім, звісно треба робити поправку на російську агресію та активну роботу російських спецслужб в Африці. Москва докладає значних зусиль аби України в Африці не було, і це треба враховувати.

Щодо наших внутрішніх слабкостей, то назву дефіцит кадрів та стереотипність мислення. Україна потребує професійних африканістів, які будуть обслуговувати її інтереси в регіоні. Необхідні не лише знавці європейських мов, поширених в Африці (арабська, французька, англійська, португальська, іспанська), а також перекладачі з суахілі, амхарської, африкаанс, зулу, санго та інших поширених в країнах континенту мов. Відносно стереотипів, то треба забути той негатив, який насаджують ЗМІ щодо Африки – патерни про конфлікти та бідність й відсталість необхідно замінити на підхід про Африку, як континент великих можливостей.

-Якою Україну бачать африканці?

Це краще запитати в самих африканців. Але скажу вам, що чула від них думку, що українці дуже недооцінюють свою країну та її можливості, ставляться до неї недостатньо гідно. Натомість вони бачать Україну достатньо розвиненою країною Європи, в якої можна багато чому повчитися. Ось так.

– Що б ви порадили своїм студентам, які цікавляться Африкою?

-Перш за все відвідувати лекції, що стосуються проблем Африки, більше читати іноземних джерел про регіон та його розвиток, вивчати мови, поширені в Африці, і не лише романо-германські, мандрувати до африканських країн, хоча це подекуди дуже дорого.

І звісно мріяти та розвивати свою креативність. Саме студентам, що зараз сидять за партами в Інституті міжнародних відносин доведеться піднімати наші відносини з Африкою, бо не Європою єдиною, як то кажуть…

– А побажання для української громади загалом?

Бути сильною та розширювати свій світогляд, та пам’ятати слова вірша нашого поета Володира Самійленка:

«Діамант дорогий на дорозі лежав,
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його…»

Це про українців та Африку зараз, але так більше не має бути!

Інтерв’ю провів Олександр Мішин