Парадоксально, але резонанс з кримським колаборантом, якому не дали порушувати процедури в ООН та брехати на Форумі з питань меншин, у країні-агресорі не вщухає, й не лише у тамтешній пропаганді. Бо вже й спікер Держдуми, Вячеслав Володін 30 листопада зробив відповідну окрему заяву, насичену погрозами Україні. Наміри РФ й надалі знищувати українську державність, заявлені Володіним, протранслювали сайт самої Думи та ТАСС, тому вони носять безумовно офіційний характер.

Сама по собі заява є очевидним черговим втручанням іноземної посадової особи у внутрішні справи України, спробою розпалювання міжнаціональної ворожнечі та реальною погрозою силою нашій державі, та тому в цілому додаткової поглибленої оцінки не потребує. Хіба що в рамках кримінальних проваджень та відповідної судово-психологичної експертизи. Але у словах Володина є вкрай цікавий та дуже важливий для розуміння сучасного російського агресивного імпералізму нюанс, що криється в таких його фразах: “очередная демонстрация нетерпимости представителей власти Украины к малым народам”, “Национализм, притеснение малых народов может привести к выходу из состава Украины ряда областей” ти “при этом сложно назвать малым народом 36% граждан Украины, которые считают русский язык родным”.

Я вже й раніше багато разів чув у виступах російских ораторів та дипломатів, зокрема й на загальновідомому тепер) Форумі з питань меншин тези про пригнічення “ворогами російського світу” якихось таємничих “малих народів”, що мешкають мабуть виключно у державах, що є жертвами або метою російської агресії та експансії. Раніше я списував це на низкий рівень підготовки доповідачів, адже ні про які “малі народи” насправді нічого не знає ані міжнародне право, ані національні правові системи. Бо насправді бувають – народи, зокрема такі, що борються за самовизначення та корінні, визнаються й меншини (етнічні, релігійні, мовні тощо), та іноді, з метою уникання чітких визначень, в документах щодо етносів вживаються аморфні терміни “групи” та “спільноти”. Задля ефективного захисту його окремих прав народ, що не становить більшості населення певної території, може розглядатися як меншина, а російське внутрішнє право традиційно обмежує права корінних народів, віднося до них лише “корінні нечисельні народи”. Але міжнародне право по-перше, презюмує рівність прав усіх народів, незалежно від їх чисельності, та по-друге – проголошує право на самовизначення в національних державах тільки для народів, а не для інших етнічних груп. Наразі російські дипломати, “дипломати” та посадовці, розповідаючи про пригнічувані малі народи, як раз хочуть побачити право на самовизначення там де його немає – а саме у традиційних національних меншин. При цьому російськомовне населення у цій картині світу, де є “пригнічені малі народи” за межами імперії та є “щастя народне” всередині, до “малих народів” росіяне не відносять, адже у їх картині світу є лише один “великий народ”, власне до якого це населення нібито належить.

Та якому, у хворих мріях володиних та бальбеків, мають слугувати обрані лояльні “малі народи”, а решта населення, яка не має щастя бути “великим народом” та не погодилася стати “малим народом”, вочевидь повинна готуватися до знищення чи асиміляції. Повторюся, що йдеться не про пропаганду чи “прозицію експертів”, а про офіційні заяви посадовців.

Що ж, можна побачити, що пан Володін у власній расовій картині всесвіту залишив вже далеко позаду пана Гітлера з його “Майн Кампфом”, бо навіть нацисти “погоджувалися” з існуванням декількох “великих”, “расово чистих” народів. А для сучасній РФ такий народ лише один.

Що ж, коли спікер Держдуми радить “не стучать по столу, как наследники Никиты Хрущева” це значить що щось ми робимо вірно. Вірно, але поки недостатньо, бо зупиняти тих, хто шляхом агресії, геноциду та расової дискримінації готує людству долю “дружної сім`ї великого та малих народів”, мабуть лише стукіт берців по бруківці.

Борис Бабин