Як би це не здавалося дивним, однак «моноліт» російської влади очевидно починає розпадатися прямо на очах. Або тріскатися по всім своїм швам, які ще зовсім недавно становили каркас тоталітарної системи державного управління в Росії на чолі з В. Путіним.

Свідченням цього стали результати місцевих виборів в Росії 8 вересня ц. р., які проводились у 18 регіонах та 26 містах. Незважаючи на досить обмежену роль органів місцевої влади у політичному житті Російської Федерації, вибори мали вкрай важливе значення як для правлячої верхівки країни, так і для опозиції.

Так, згадана подія стала фактичною репетицією парламентських виборів в Росії в 2021 році і проводилась в умовах різкого падіння авторитету всіх гілок російської влади. З огляду на це, як Кремль, так і опозиція здійснювали ретельну підготовку до місцевих виборів в країні, а також відпрацьовували нові форми та методи боротьби на російському електоральному полі.

Зокрема, одним із основних методів таких дій Кремля стало блокування участі у виборів найбільш небезпечних для нього опозиціонерів, для чого застосовувалися різні надумані приводи. При цьому акції протестів на підтримку осіб, які були зняті з виборів, жорстко придушувалися поліцією, а учасники мітингів та демонстрацій (включаючи жінок і підлітків) масово затримувалися за «порушення правопорядку». Тим самим влада намагалася залякати громадян та попередити можливість розширення масштабів виступів її опонентів.

В той же час був врахований досвід попередніх місцевих виборів в країні восени минулого року, коли виборці голосували проти кандидатів від правлячої партії «Единая Россия» (ЕР) лише за їх приналежність до неї. З урахуванням цього, в ході нинішніх виборів кандидати від ЕР виступали як «самовисуванці» або представники інших організацій, в т. ч. «Время перемен», «Моя Москва», «Наш Санкт-Петербург» чи «Наш Иркутск».

В цілях створення більш сприятливих умов для реалізації такого підходу були внесені також зміни у виборчу систему. Так, у низці регіонів в рамках так званого «експерименту», 70 % кандидатів обиралися по одномандатним округам, а 30 % — по партійним спискам. Раніше це співвідношення становило 50 % на 50 %.

Не відмовилась російська влада і від традиційних методів дій, в т. ч. застосування адміністративного ресурсу та фальсифікації результатів виборів. Тим паче, що іноземні спостерігачі до моніторингу виборів не залучались. Зокрема, напередодні виборів на острові Сахалін були підвищені пенсії і люди навіть змогли отримати гроші. Водночас у Санкт-Петербурзі були зафіксовані ознаки вкидання бюлетенів. За оцінками незалежних громадських організацій, явка виборців у місті становила 25–27 %, в той час як за ствердженням міськвиборчкому вона нібито склала 40 %.

Нові тактичні методи передвиборчої боротьби застосовуються також і опозицією. Після зняття з виборів найбільш активних противників Кремля, провідний російський опозиціонер О. Навальний закликав виборців до так званого «розумного голосування». А саме — запропонував їм віддати голоси за тих кандидатів, які мають найбільші шанси виграти у ставлеників влади.

Крім того, у передвиборчий період широко використовувались методи організації «кольорових» революцій. У відповідь на будь-які репресивні дії влади проти опозиції, журналістів та правозахисників відразу ж проводились акції протестів все більш масштабного характеру із політичними вимогами. При цьому резонансний характер подібних акцій не дозволив Кремлю запобігти їх висвітленню у ЗМІ в негативному для влади ракурсі.

Слід також відмітити застосування опозицією адміністративного ресурсу в тих регіонах країни, де вона вже змогла прийти до влади в результаті минулорічних виборів. В цьому плані найбільш показовою стала ситуація у Хабаровському краї РФ, який очолює представник Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР) С. Фургал. За його прямим сприянням, в ході виборів у вересні ц. р. представники ЛДПР отримали 34 з 35 мандатів у крайових законодавчих зборах. Член цієї ж партії отримав мандат і на довиборах у Державну думу РФ.

Все це визначило досить суперечливі результати цьогорічних місцевих виборів у Росії. Так, ставленики Кремля зміцнили свої позиції у низці російських регіонів, що було названо російськими ЗМІ «рішучою перемогою діючої влади країни». Разом з тим, це не відповідає дійсності і є очевидним перебільшенням досягнутих успіхів. Свідченням цього стали результати виборів в Москві та Санкт-Петербурзі як двох основних політичних центрах Російської Федерації.

Згідно з оприлюдненими даними, 20 із 45 місць у міській думі (раді) Москви отримали кандидати від опозиційних партій. З них — 13 місць зайняли представники Комуністичної партії Російської Федерації (КПРФ), 4 місця — партії «Яблоко» та 3 місця — партії «Справедливая Россия». Решту — 25 місць отримали самовисуванці, більшість із яких є представниками провладної партії «Единая Россия». Подібна ситуація склалася у Санкт-Петербурзі, де опозиція, в т. ч. кандидати від партій «Справедливая Россия», «Яблоко», КПРФ та ЛДПР, набрала більшість голосів у третині муніципалітетів.

Незважаючи на те, що Кремль все ж таки зберіг контроль над більшістю регіонів Росії, місцеві вибори в країні засвідчили подальше ускладнення положення російської правлячої верхівки. В цьому зв’язку можливо зробити декілька висновків, які характеризують політичну ситуацію, яка складається у Російській Федерації.

По-перше, приховування Кремлем належності його ставлеників до правлячої партії «Единая Россия», а також маскування їх під представників інших політичних сил, підтверджує повний провал політики В. Путіна та відсутність у нього твердої політичної опори в країні.

По-друге, силові дії проти опозиції та учасників акцій протестів не дозволили Кремлю залякати російське суспільство, яке переходить до активних та масштабних дій з відстоювання своїх інтересів.

По-третє, кроки опозиції з підриву правлячого режиму Росії поступово дають свої результати, що і показує стійка тенденція послаблення впливу Кремля в російських регіонах.

По-четверте, більшість росіян втомилася від діючої влади країни та не очікують від неї жодних змін на краще. Що і показала рекордно низька явка виборців, яка у середньому склала близько 30 %. Згаданий показник був найнижчим у Криму, що ще раз підтвердило розчарування місцевих жителів у «возз’єднанні» півострова з Росією.

І що тепер робити керівництву РФ, і як переломити ситуацію на свою користь? По суті, єдиною можливістю вирішення даної проблеми є радикальні зміни зовнішньої та внутрішньої політики Кремля, оскільки тема «імперської величі Росії» вже не дає результатів. Саме це і засвідчили підсумки місцевих виборів у Російській Федерації. В тому числі, входження до місцевих органів влади представників партії «Яблоко», яка виступає проти російської анексії Криму.

Чи готова до цього правляча верхівка Росії? Очевидно — ні. Що і демонструє нам позиція Кремля, який продовжує залякувати Захід своєю ядерною зброєю, висувати неприйнятні вимоги до України щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, а також застосовувати силу проти опозиції замість налагодження діалогу з нею. А, відтак, зовнішні та внутрішні проблеми Росії не тільки не будуть вирішені, а, навпаки, набуватимуть подальшої гостроти. В особливості з наближенням парламентських та президентських виборів в країні.

Все це безпосередньо впливатиме на Україну, яка залишається головним «каменем спотикання» у відносинах між Росією та Заходом. Саме від вирішення українського питання і буде залежати можливість відновлення стосунків Росії зі США та ЄС, а отже і перспективи скасування санкцій проти неї як головної передумови покращання стану російської економіки. В свою чергу, це дозволить Кремлю зміцнити свої позиції як всередині Росії, так і на міжнародній арені, а також зняти з порядку денного більшість із його сьогоднішніх проблем.

Наведені обставини і є головною причиною посилення Росією тиску на Україну з метою примушення нашої держави до прийняття російського варіанту врегулювання конфлікту на Донбасі. При цьому бажання нової влади України відновити мир в регіоні сприймається Москвою як готовність іти на поступки. Нажаль, такі дії Кремля вже починають знаходити підтримку з боку президента США Д. Трампа і лідерів окремих європейських країн, які реалізують власні політичні та економічні інтереси. І зовсім не приймають до уваги стратегічні негативні наслідки подібної позиції.

Так, вирішення українського питання на російських умовах означатиме перемогу Москви не тільки над Україною, але і над Заходом. Спираючись на це, Росія неминуче піде далі та продовжить свою експансію. Як це було зроблено Москвою у 2009 році, коли Захід пішов на «перезавантаження» відносин з Росією після російсько-грузинського конфлікту.

Саме тому надзвичайно важливе значення матимуть результати зустрічі «нормандської» групи на вищому рівні, яка планується у найближчій перспективі та повинна розставити всі крапки над «і».

Втім, не все так погано, що знову ж таки показали підсумки місцевих виборів в Росії. Як вже відмічалося вище, вони змушують Кремль посилювати тиск на Україну з метою прискорення процесу врегулювання конфлікту на Донбасі. Разом з тим, вони також спонукають Москву здійснювати пошук компромісів з Україною та її західними партнерами.

Як вірно відмітив тимчасовий повірений у справах США в Україні В. Тейлор, економічні проблеми внаслідок санкцій та необхідність фінансування своїх військ на Донбасі починають обтяжувати Росію. Внаслідок цього вона вже починає задумуватися над тим, як їй піти зі сходу України. А врешті решт, вона залишить і Крим.

Що тут ще можна сказати? Нам треба триматись і не здавати своїх позицій. І ще не піддаватися на зовнішній тиск, в якій би формі він не здійснювався на нас.

Іван Січень