Нова кінострічка від DC стала новою в усіх сенсах цього слова. Світ екранізації коміксів ще не бачив такого персонажа, такого настрою, такого занурення у світогляд суперзлодія. Новий Джокер Хоакіна Фенікса і справді дуже відрізняється від попередніх версій. Його зовнішній вигляд видається нам знайомим: смарагдово-зелене волосся, яскравий, кольору іржі костюм та грим, нанесений наче у п’яному стані.

На перший погляд, грим Артура (так, у цьому фільмі ми дізнаємось справжнє ім’я Джокера) дуже схожий на Джокера Хіта Леджера, але придивившись уважніше, можна побачити, звідки ще черпали натхнення у створенні образу нового злодія – маскарадний грим відомого американського серійного вбивці Джона Уейна Гейсі 70-х років, відомого як «клоун-вбивця». І хоча зовнішнім виглядом нового Джокера нас не здивувати, ми все ж інакше проживаємо цю історію.

З перших кадрів глядач бачить не монстра-вбивцю, що раптово з’явився ні звідки, а звичайну людину, бідну, нещасну, що потребує допомоги та страждає на комплекс «маленької людини». Таким постає перед глядачем Артур Флек. Він утримує свою хвору мати Пенні Флек. Працює клоуном у невеликому розважальному агентстві та мріє стати стендап-коміком. Артур страждає на неврологічні розлади через травму голови, які змушують його сміятися у трагічні моменти. Він п’є сильнодіючі ліки, щоб позбавитися від цього болісного для нього сміху, проте соціальний проєкт, який постачає їх, закривають, і чоловік не може знайти допомогу навіть там, де йому повинні надати її.

По-іншому ми бачимо й відомого Томаса Уейна, батька майбутнього Бетмена. У цьому фільмі він не щедрий багатій, що витрачає кошти на підтримку Готем-сіті та забезпечує соціальні фонди, а звичайний користолюбний та егоцентричний олігарх, що називає усіх заздрісників клоунами, а людей під масками – боягузами (тут цікаво підмітити, що Уейн не знаючи сам того, дає відсилання і на свого сина в майбутньому, який також носитиме маску). Готем незадоволений такими цинічними словами. І тут ми бачимо, що Артур, не самотній у цьому натовпі людей, яких винесли за дужки – тисячі готемців одягають маски клоунів на знак протесту, щоб влада звернула увагу на них, звичайних громадян. Хіба це крок боягузів?.. Саме таку гостру та драматичну атмосферу пропонує нам Тодд Філіппс.

Прем’єра фільму відбулася 31 серпня 2019 року на 76-му Венеціанському кінофестивалі, де картина отримала головний приз – «Золотого лева». Фільм вийшов у прокат 4 жовтня 2019 року.

Ніхто не очікував, що Warner Bros. Запропонує саме Тодду Філіппсу бути режисером цієї кінострічки, адже він відомий нам завдяки чорним та безтурботним комедіям на кшталт «Похмілля у Вегасі», «Дорожні пригоди» та «Старе загартування». Деякі критики дуже насторожено поставилися до нового фільму, адже за останні роки ми бачили багато різних версій Джокера. Але саме завдяки тому, що кінорежисер працював з гумором, він зміг дуже тонко передати насиченою палітрою фарб цей мотив людини, що намагається дати світу сміх, блиск очей, щирі усмішки, але стикається з тотальним неприйняттям цього жорстокого, отруйного світу. «Ви просто не зрозуміли жарту», – каже Джокер медсестрі у клініці для душевнохворих людей.

Не дивлячись на те, що Хоакін Фенікс отримав 3 Оскари, він був наляканий думкою, що буде грати цього злодія, і довго вагався. Але саме це і стало головною причиною, чому актор підписав контракт. «Грати цього персонажа було дуже складно для мене, – зізнається Фенікс. – І я також знав, що це стане викликом глядачам, які звикли до своїх уявлень про Джокера, тому що в його уявному світі, як і в нашому реальному, немає простих відповідей».

Актору довелося дуже схуднути під час готування до ролі. 25 кілограмів за кілька місяців – така ціна ефектного пресу Джокера та продираючих шкіру лопаток на натягнутій спині. Тодд Філіппс зізнається, що це була його ідея. «Я хотів, щоб персонаж виглядав голодним та хворим, як вовк». Хоакін казав, що були дні, коли він з’їдав не більше двох яблук. Така жертва з боку актора виправдана. Адже зіграти цю роль, щоб показати світу справжній гострий психологічний конфлікт, було надважливо для нього.

І хоча багато кінокритиків відмічають неймовірну акторські гру Хоакіна Фенікса, фільм та шлях перевтілення клоуна-невдахи на маніяка-вбивцю мав і дуже критичні відгуки з боку постраждалих від озброєних нападів, правоохоронців та психологів. А все через те, що Джокер постає перед нами не як маніяк та злодій, а як нещасний аутсайдер-антигерой, якому глядачі починають співчувати. Завдяки неперевершеній грі актора ми бачимо самотню людину, що знаходить вихід в показових убивствах задля привернення уваги.

У фільмі багато кривавих сцен, тому американська поліція боїться, що глядачі перенесуть насильство з уявного світу в реальний. Організації, що займаються психологічним здоров’ям також стурбовані тим, яким у фільмі постає психічно хвора людина. Адже така перебільшена драматизація дезінформує людей. Режисер, звичайно, захищає кінокартину, кажучи, що дія розгортається в уявному світі уявного героя і така деталізація мала не меті лише повніше розкрити минуле відомого Джокера та показати зворотний бік його життя.

Але як іще можна звернути увагу на соціальні проблеми? Як найти відгук у серцях, що відхрещуються від інших? Проблема маленьких людей завжди була нестерпно великою, але тепер про неї потрібно кричати. Тепер, коли швидкість темпу життя не дає нам можливості зглянутися, озирнутися довкола і побачити руку, що простягають до нас самотні люди з відчаєм в очах. Тепер, коли замість хліба, ми можемо покласти в цю руку каміння. Якщо взагалі знайдемо час, щоб бодай побачити щось, окрім себе.

Людяність – ось, що потрібно цьому світу. Щира посмішка. Шкода, що люди, які розуміють це, отримують болісного ляпаса та замість підтримки знаходять нерозуміння. Шкода, що влада не звертає жодної уваги на “маленьких”, звичайних людей, наче їх не існує. Це ігнорування, а подекуди і знущання з боку “сильних світу цього” і спричинило таку трагедію.

Як боротися? Що робити? Режисер кінофільму ставить багато питань, але відповідей не дає. Він лише звертає нашу увагу на болісну соціальну виразку. І наша задача – дивитися глибше, “під грим” цього фільму, щоб зрозуміти його.

На жаль, за відгуками, багато українців лишилися байдужими до головного героя. А це означає лише те, що наша публіка поки ще не готова до такого відвертого оголення проблеми і нам потрібно навчитися бачити, а ще краще вирішувати те, що неприємно, але на що не можна не звертати уваги та замовчувати. Адже, коли байдужість стає звичною, потрібно переглядати цінності свого життя.

Карина Кошель