Фото з Інстаграму Дмитра Поворознюка

Дмитро Поворознюк — сьогодні, напевно, один із найвідоміших спортивних блогерів в Україні. Уродженець Рівного, він вісім років пропрацював на «1+1 медіа», де, серед іншого,  очолював проєкт FootballHub. Також він є автором ютуб каналу «Трендець», кількість підписників якого вже перевалила за 250 тисяч, а кількість переглядів – практично дісталася позначки  30 мільйонів. Цей канал розкриває для глядачів футбол, переважно український, з дещо іншого, більш цікавого, боку, та демонструє усю атмосферу цієї гри ззовні та зсередини.

Мені як постійному глядачеві каналу посміхнулася удача. У конкурсі, який влаштовував «Трендець», мені вдалося виграти онлайн-консультацію з його автором –Дмитром Поворознюком.

Ми зустрілися – як уже це стало останнім часом традицією – у віртуальному форматі, аби докладно поговорити про журналістику, з якою я планую пов‘язати своє найближче майбутнє, а також про медіа, про ютуб та інші речі. Як ютубер-початківець я отримав від Дмитра низку порад, за які дуже йому вдячний, і не зміг стриматись, аби не поділитися ними з вами.

Чи допомагає вам, Дмитре, журналістський досвід на ютубі?

Досвід, безумовно, стає в нагоді, але журналістика – дуже креативна професія, вона у постійному розвитку і аби встигати за нею – потрібно мати ерудицію, інтелект, знання, вміти аналізувати події, формулювати та думки висловлювати думки. Також, на мою думку, існує величезна різниця між написанням текстів і роботою на камеру. Може бути дуже сильний журналіст, який напише чудовий текст, але розгубиться перед камерою, коли навіть проговорюватиме цей заздалегідь написаний текст. Тому якщо говорити про відеосюжети, то це більше якась харизма, ерудиція, вміння будувати і підтримувати діалог зі співрозмовником.

Я не говоритиму, що писати статті легше, проте коли ти їх пишеш, то маєш час спокійно подумати, пошукати інформацію, систематизувати її, кілька разів вичитати текст перед його оприлюдненням. Коли ж проводиш інтерв‘ю у прямому ефірі, часто потрібна блискавична реакція, уміння витягти з пам‘яті те, чому колись навчали, що читав, використати свій досвід. Ти не маєш часу щось уточнювати, шукати в Інтернеті тощо.

В принципі, якщо говорити про навчання журналістиці, то це одна з тих професій, якій вчишся все життя. В ній все постійно змінюється, з’являються нові технології, нові вимоги, нові стилі. Наприклад, у 2004 році, коли я вступив на факультет журналістики, мені розповідали про якісь бобіни на телебаченні. Їх щоправда на той час вже давно ніхто не використовував, але викладачі ще добре пам’ятали. Не говоритиму вже про наступні роки, коли почали виникати різні соцмережі. Найважливіше – реагувати на зміни, сприймати їх, пробувати нове і постійно практикувати. Коли ти вчишся, пробуєш, помиляєшся, сам виправляєш ті помилки, береш інтерв‘ю, робиш запис, потім аналізуєш його вже після виходу в ефір і бачиш усі недоліки, яких припустився, всі вдалі моменти – оце дає основні знання і головне – досвід. Журналісти, у першу чергу, вчаться на практиці.

Переконаний, чимало читачів хотіли б колись створити власний ютуб канал. А чи вважаєте ви великим мінусом розпочинати цю справу, не будучи відомим, не маючи популярності в якійсь іншій сфері (на ТВ, в газеті, у спорті та ін.)?

Скажу чесно, додаткових бонусів популярність не дає. Радше навпаки: дехто ставитиметься до тебе з підозрою, що ти маєш підписників незаслужено, які «клюнули» на твоє ім‘я. А дехто, знаючи про твої досягнення у іншій сфері, ставитиме для тебе надвисоку планку, а ти боятимешся не виправдати тих очікувань. Якщо говорити про власний досвід, то я, наприклад, 12 років пропрацював на телебаченні. Багато їздив, з багатьма зустрічався, багато кого знав, мене часто впізнавали як людину з телеекрану, але якщо подивитися на мої соцмережі, у мене було на той час 800 підписників у Інстаграмі та півтори тисячі друзів у Фейсбуці. Тобто, коли я пішов з «плюсів», я не мав якоїсь аудиторії в соцмережах. І коли започаткував ютуб канал, на мене не кинулося того ж дня підписуватися десятки тисяч людей. Проте перші відео зібрали непогану аудиторію, викликали цікавість, це було щось нове – такий ютуб канал. Ми отримали тоді 7-8 тисяч підписників. Це було дуже добре як для старту, але на цьому – все. Потім ти повинен завойовувати нових підписників своїм контентом.

Якщо говорити про тих, хто починає з нуля, про людей, які не мають своєї аудиторії, то, зрозуміло, що напочатку у тебе з’явиться десь 100 підписників – твої друзі, родичі, знайомі… Але пізніше тобі треба думати, як цю аудиторію збільшити. В цьому мені популярність на ТБ на той час не дуже допомогла, і, можливо, це був навіть якийсь мінус, як я вище казав, люди починають думати: от він працював на ТБ, його знають, тому й підписалися на його ім’я, а не на контент.

Коли ж ти починаєш з нуля, ноунейм, це набагато цікавіше. Ти будуєш одразу фундамент стосунків зі своїми підписниками. Тому не бачу підстав, щоб не ризикувати. Зараз кожен журналіст може зробити свій ютуб канал і при цьому ледве набрати 500 підписників. Ніхто не гарантує тобі аудиторію через твоє минуле. Саме контент рулить, саме він вирішує долю твого каналу, а також вміння розповсюдити цей контент, аби якомога більша аудиторія змогла його оцінити. Адже ти можеш зробити класне відео, але ніхто його не побачить.

Як ви ставитеся до критики, дизлайків? Чи концентруєте на цьому свою увагу?

Ну, на критику всі звертають увагу, немає людей, яких це не чіпляє. Когось більшою мірою, когось меншою. Зрозуміло, що всі ми хочемо подобатися людям, хочемо, щоб про нас говорили добре і це природне бажання будь-якої людини. Але кожна публічна особа стикається з критикою, практично кожна. Навіть персон з суперрепутацією критикували, критикують і будуть критикувати. Це одна зі складових нашої роботи. Природно, критика більше зачіпає, ніж якийсь позитивний коментар, хоч хай таких сто набереться, а критичних – один-два. Людина просто має з часом це сприйняти і простіше ставитися до цього, якою б несправедливою ця критика їй не здавалася.

Щодо нашого ютуб каналу «Трендець» – у нас тут все  позитивно: наші глядачі з нами, вони розуміють, що ми робимо, лояльно до нас ставляться і ми їх теж любимо. Але є якісь зовнішні ресурси, сайти, які, умовно, напишуть щось про «Трендець», комусь, наприклад, може не подобатися наш успіх, і він критикуватиме усе підряд, навіть не дивлячись каналу. Просто потрібно розуміти, що ми живемо у такому світі, де дуже багато людей, налаштованих на негатив. Проте з часом ти звикаєш до цього, це стає дуже простою штукою, яка так не чіпляє. Точно менше, ніж на початку твого шляху. Адже подобатись усім не можна. Головне – бути впевненим у собі і справі, яку ти робиш.

А от для того, щоб такої критики було менше, назвіть будь ласка, на вашу думку, три найважливіші якості, як повинен мати кожен ютубер/блогер?

Ну от, дивіться, є базові, фундаментальні речі. Звісно, кожен ютубер має власну харизму, стиль і манеру подачі матеріалу і т.ін. Але є якісь речі, які об‘єднують людей, котрі досягли успіху у цій сфері. Я не буду їх розставляти за якоюсь градацією – всі вони важливі, я їх просто перерахую. По-перше, відповідальність. Ти розумієш, що у тебе в плані стоїть  випуск каналу, підписники на нього вже чекають, отже ти маєш його підготувати, аби не збити регулярність виходу. Ти робиш усе від себе залежне: умовно кажучи, завтра зйомка, отже сьогодні ти не йдеш на гульки, аби завтра перебувати в тонусі. Ти готуєш своє тіло, свій розум до такого стану, аби бути максимально зарядженим у момент ефіру. Так само, як, наприклад, спортсмен готується до матчу, так і журналіст чи ютубер має підготувати себе до зйомки.

Друга складова, теж дуже важлива: ти повинен розуміти мету. Не просто: от я зараз зроблю якесь відео і виставлю його в ютуб; ні, треба завчасно прокласти свій шлях, намалювати таку собі мапу, за допомогою якої ти розумієш, куди рухатися. Наприклад, ти хочеш створити собі базу і хочеш робити контент. Тобто повинен усвідомити, чого ти хочеш досягти на певному етапі. Далі ти повинен увімкнути свої аналітичні здібності. Якщо ти, скажімо, хочеш зробити спортивний канал, то маєш розуміти, що у світі взагалі людям «заходить».

Маєш здійснити аналіз різних ютуб каналів у різних куточках світу: США, Англія, Італія, Іспанія та ін. місцях, де ці ютуб канали користуються найбільшою популярністю. І нехай ти переглянув 100 ютуб каналів (зрозуміло, що не всі відео на них) і кілька днів витратив на аналіз. Ти побачив, що людей приваблює якийсь певний формат, наприклад, інтерв‘ю в машині чи просто якісь удари разом із зіркою по м‘ячу десь на вулиці чи ще щось оригінальне. Ти собі відзначив, що це людям до вподоби. Хтось у захваті від харизми ведучого і його манери вести канал, хтось – від якості зйомки, а хтось – від контенту. Тобто ти дивишся, аналізуєш, які переваги має цей канал. Далі ти вивчаєш, що подобається більше людям в місці, де ти відкриватимеш свій канал.

Наприклад, в Україні, ти знову ж таки маєш розуміти, що люди хочуть побачити. Це все називається аналіз, який треба здійснити. В тебе є мета, заради якої ти робиш цей аналіз, потім ти обдумуєш, чим ти будеш відрізнятися від людей, які вже щось подібне створили. Шукатимеш інші підходи, ходи, манеру виконання – щось таке, завдяки чому люди віддаватимуть перевагу тобі перед іншими блогерами. У тебе має бути своя унікальність.

Третє, я вважаю, це – ерудиція та інтелект. Ти повинен розуміти: якщо тобі треба багато спілкуватися з людьми у твоїх відео, то ти повинен мати ерудицію, аби говорити з ними на різні теми. Для цього тобі треба розвиватися на різних напрямках, а не бути замкненим на якійсь одній темі. Також ти повинен відчувати та розуміти людей. Це приходить трохи з віком, з часом, коли ти розумієш, що людям подобається, а що – ні. Це важлива комунікативна підготовка.

Треба розуміти, що ютуб – це не така вже й проста штука. Ти не можеш мати його як хобі, знімати своє відео, так би мовити, між іншим. Таке рідко коли «заходить» людям. Ютуб — це окремий світ, окремий бізнес зі своєю конкуренцією, котра протягом останніх двох-трьох років в Україні неймовірно зросла. Тому, просто клацнувши пальцем, запустити канал і набрати купу підписників – не спрацює. Треба розуміти – що це робота і до неї має бути відповідне ставлення. Ти повинен мати свою ідею, свою мету, свій план. Я, наприклад, розписую це все на довгі часові відрізки, намагаюся зрозуміти, де ми маємо бути за рік, що ми хочемо відзняти протягом наступних місяців. У ході цього процесу ми вже можемо ліпше побачити, що краще для каналу, який формат краще йде і так далі, і тому подібне. От у нас є місяць, на який ми плануємо, які ролики запустимо, і є тиждень, де ми розуміємо, що саме сьогодні чи завтра знімаємо, монтуємо чи з ким домовляємося про зйомку.

Отже, підсумовуючи: відповідальність, мета, аналіз, ерудиція, дорожня мапа, хоча б на 3 місяці. Ну, і потрібно, не зупиняючись, працювати і працювати. У мене вихідних, практично не буває. Навіть зараз, маючи певну аудиторію, ми продовжуємо, ще більше працювати, аби й далі залишатися лідером на ринку. Це не та історія, де ти досяг чогось, а потім сидиш і насолоджуєшся результатом. Ти мусиш постійно підвищувати свій рівень, аби не впасти, щоб конкуренти тебе не розтоптали. Знову ж таки є бізнес, де є інші, хто знімає, працює і теж хоче бути на вершині.

Ви згадали американські, англійські канали. А чи дивитеся самі американський/англомовний ютуб, і якщо так, то яку різницю помічаєте порівняно з контентом, який роблять в Україні?

Коли ми стартували, і якраз робили згаданий вище контент-аналіз, то дивився. У мене в самого бувало таке, що раз на три місяці я аналізував наявні формати, проробляв ідеї, що можна ще нового зробити, аби відшукати власний формат. Ми знайшли його приблизно на п‘ятому місяці існування «Трендеця». І далі просто розвиваємо його самі, бо є, на мою думку, два шляхи розвитку. Перший: де ти дивишся, що роблять інші, а потім береш найкраще, поєднуєш і втілюєш його в життя, і нічого поганого в цьому немає. Плюс такого шляху у його легкості, усвідомленні того, що ось він є, такий формат, він сприймається багатьма, але я покращу його, накладу на нього щось своє, індивідуальну подачу. Але тут є і мінус – це те, що ти втрачаєш власні ідеї, перестаєш мислити. Інколи я, коли дивлюсь щось рекомендоване в ютубі, думаю: «клас, прикольна штука, шкода, що сам до такого не додумався».

Але буває й інше. Пам’ятаю, якось півроку я взагалі не дивився ютуб, бо хотів сконцентруватися лише на власному контенті, придумувати щось своє. Адже чим більше ти дивишся інших, тим більше інформації підсвідомо у тебе відкладається в голові, і ти, коли обдумуєш власні ідеї, звідкись з пам‘яті виринає якась чужа і частково потрапляє до твого проєкту. Коли ж ти сконцентрований лише на власному продукті, то ти тоді продумуєш, як його розвинути, у тебе з‘являються нові, часто дуже вдалі ідеї.

От зараз маємо новий проєкт: відео щоденник гравця, котрий готується дебютувати у Першій або Другій лізі. Починаємо на ютуб каналі «Трендець» серію випусків, як підготувати себе і пройти перегляд у професійній команді. Свій власний дебют хочу зробити у 33 роки. Такого я ніде ще не бачив і, сподіваюся, наші глядачі теж. Не знаю, може хтось десь щось таке й робив, але точно не нашому континенті. Ідея народилася сама, ми нікого не повторюватимемо.

Щодо аналізу контенту вже існуючих ютуб каналів, то, звичайно краще зробити його на самому початку, коли ти не знаєш, який формат у тебе зайде. Адже бувають моменти, коли сам до кінця не розумієш, що може в тебе вийти. І я не скажу, що з точки зору креативу у США і Європі роблять краще, ніж у нас – у деяких речах ми навіть кращі. З точки зору технологій – тут вони, звісно, попереду, а також у них дуже розвинутий, порівняно з нами, формат шоу з гумористичними нотками, хоча там і зустрічається чимало трешу, проте ніхто цим не переймається, аби глядачеві було весело. У нас всі намагаються бути правильними, коли беруть у когось інтерв‘ю, бояться виглядати смішними. У США є багато таких блогерів, котрі приходять і просто веселять, додають гумору в сам контент. Часто на якісь шоу саме з цією метою запрошують відомих акторів. Нам, звичайно, до цього дуже ще далеко.

Другий момент, це те, що у нас мало людей, які відрізняються одне від одного: всі такі шаблонні, передбачувані і цим нецікаві. От ти подивишся на деяких ведучих, а вони такі нудно-правильні, що за пару хвилин вже хочеться спати. А от таких, котрі можуть круто гнати, створювати новий, унікальний контент, важко знайти. Але ми тут ще лише формуємося – як блогери, як ведучі, як медіа особистості. Тому треба вивчати досвід, але можна робити все не гірше, коли не краще, ніж за кордоном. Інколи подивишся ролики, які зібрали по 20-30 мільйонів переглядів, і розумієш, що в них немає нічого унікального. Просто вийшов чоловік, побив удари, покричав – і його вже переглянули 30-40 мільйонів людей. Можливо, тому що він робить це англійською мовою на тримільярдну аудиторію. А коли ти це робиш для українських глядачів, яких лише мільйон, а тих, хто серйозно цікавиться спортом – взагалі лише тисяч 300, це зовсім інші цифри. Але треба так само розуміти цю аудиторію, її унікальність, і створювати продукт, який їй подобатиметься. Тоді люди сприйматимуть тебе і чекатимуть нових відео від тебе.

На завершення зустрічі, ми з Дмитром обмінялися міцним віртуальним рукостисканням,  побажали один одному удачі та досягнення своїх цілей, адже ми переконанні, що кожен з нас ще навіть не дострибує – не те що не дістає – до своєї стелі. Звісно, кожен у своєму вимірі. І це стимул рухатися вперед.

З нетерпінням чекатиму на нові проєкти Дмитра.

У зустрічі взяв участь та записав Зиновій Кулик