Словник доби. Мир

75
0

Мир як спокій. Відсутність війни. Знаний міжнародний правник і політолог Квінсі Райт (США, 1890-1970), автор, серед іншого, класичної монографії “Студії воєн”, доповнив таке розуміння миру, розглядаючи його як стан балансу сил у системі міжнародних відносин, що включає політичні, соціальні, культурні, технологічні та інші фактори. Власне війна є наслідком порушення цього балансу. Смисли ж, які кшталтують різні аспекти цього слова, різняться за онтологією, залежать від інтересів користувачів.

Історично так склалося, що за останні сім тисячоліть людської історії період миру складає лише кілька сотень років. З огляду на одвічну боротьбу людини за виживання, логічною була поява ідеї “вічного миру”, над якою мізкували видатні мислителі ще з часів античності. У грецькому пантеоні була богиня миру Ірене. Римляни мали божество Пакс. Щоправда, боги війни – грецький Арес і римський Марс мали набагато більше суспільного пошанування. Перші проекти миру та об’єднання європейських держав навколо Церкви намагалися сформулювати Церковні Собори. Св.Августин вважав “вічний мир”  ідеалом християнства.

Проект “вічного миру” французького абата, дипломата Шарля де Сен-П’єр  (1658-1743) і системні погляди юриста Гуго Гроція (1593-1645), основоположника сучасного міжнародного права, також передбачали необхідність таких об’єднань, зокрема, як писав нідерландець для “примусу сторін до миру на справедливих засадах”. Засадничі тези їхніх міркувань лягли в основу сучасного розуміння миру як гармонійного ладу, справедливого порядку. Зрештою, нині йдеться про світовий порядок.

Мир як спільнота. Скажімо, сумнозвісний “рускій мір”. Тут духовне начало є підвладне імперській ідеї. І мир (як відсутність війни) набуває смислу різновиду війни. Гібридної. Мінські домовленості як менш гаряча її фаза, як спроба приховати трупи. Однак усі ж знають число загиблих і хто смертоносний агресор.

Боротьба за мир була фішкою російської пропаганди за всіх часів. Іноді миролюбність радянської політики зашкалювала до гарячої фази у Іспанії, Фінляндії, згодом в Угорщині, Чехословаччині, В’єтнамі, Афганістані. Інколи, у тому ж гібридному контексті, ця доктринальна миролюбність приймала форми інтернаціонального обов’язку. Зараз от на Донбасі кваліфікується гуманітарною допомогою.

Мир. Нині це слово, а радше, це жагуче прагнення, ця нагальна екзистенційна потреба спокою, домашнього прихистку, тепла, цей виклик пітьмі так чи інакше визначає помисли мільйонів українців. Можливо, життєві труднощі минулих п’яти років, пов’язаних не в останню чергу з війною, суттєво спричинилися до вибору нового президента, з яким значна частина населення асоціює надії на зміни, на завершення періоду страждань.

Слово “мир” єднає усіх, хто відчуває біль і несправедливість за непоправні втрати. Про мир говорять святі отці, президенти, дипломати, ба навіть військові. І діти. Особливо ті, які зазнали болю цих втрат, наживо чули звуки війни, стогони поранених. Ті, які бачили справжню, а не кіношну кров. Мир римується з тишею, злагодою, порозумінням, добром. І насамперед з любов’ю.

Символічно, що суспільство перегорнуло сторінку виборів очільника держави у період Пасхальних Свят. Ми увійшли у нову добу з почуттям необхідності очищення. Але і тривоги за завтрашній день з огляду на смертельну загрозу з боку Росії. І, все ж, з вірою на попрання смерті. Вірою у Великдень. Свято любові.

На думку відомого тлумача Тори равина  Бааля Сулама (1885-1954), людина, яка насправді любить ближнього, зливається з Творцем. По суті, це є вічне становлення людини. А зворотній процес (тобто відвернення від Творця) – це розпад, хаос, смерть. Свято Воскресіння християни сприймають як попрання смерті, тобто війни. У сакральному, трансцендентальному сенсі й у реальному житті.

Інша справа, як практично реалізувати прагнення миру? Про який мир у нинішніх реаліях можна вести перемовини з лідером Росії, котрий існування незалежної України сприймає як фактор загрози особистій владі. Зрозуміло, агресія буде нарощуватися. Гібридно. Послідовно. Тому слід мати адекватну стратегію протидії. Краще колективну. (Відомо ж, хочеш миру – готуйся до війни!) Відсутність такої стратегії, тим більше при зміні влади у країні у час активізації агресії, не може не викликати тривожних запитань. Тож куди ідеш? Кво вадіс Україно?

P.S. У радянську добу пік активності боротьби за мир припав на часи Брєжнева. Саме тоді усім світом ширилися масові маніфестації борців за мир, протестуючих, начебто, проти нарощування ядерних озброєнь. Вони мали антикапіталістичний характер і організовувалися передусім місцевими компартіями. Звичайно, Москва фінансувала ці дійства і хороводила ними. Радянський Союз мав навіть відповідну премію “За зміцнення миру між народами”. Вона гордо називалася Сталінською. Чорний гумор доби. Хоч протистояння систем знайшло відображення і у звичайному народному гуморі. Власне гумор став ефективною зброєю проти тоталітарної системи. (Можемо повторити!)

А щодо теми боротьби за мир, згадується анекдот з серії питань до вірменського радіо. На запитання щодо можливості війни вірменське радіо відповіло: “Війни не буде. Але буде така боротьба за мир, внаслідок якої цегли на цеглині не зостанеться.”

Про мир нині найчастіше говорять ті, хто зодяг овечі шкури і впудрює мізки громадянам, без того зомбованим російською пропагандою, про втому від війни, перезавантаження відносин з сусідом, примирення, єдиний народ, скрєпи тощо. Вони слово в слово повторюють темники кремлівських ЗМІ. Світ політики і дипломатії хибує на частій підміні понять, на прийнятті півправд і лжетлумачень. Тим часом кожен день до тисяч жертв війни на Сході доплюсовуються нові. І смерть прилітає від мижебратів-миролюбів. За поребриком зовсім не йдеться про попрання смерті, а про подальше попрання прав, свободи і правди. Правдою ж є те, що першим кроком до реального примирення і перезавантаження взаємин має бути відведення регулярних російських іхтамнєтів та усіх наймитів за поребрик. Пропаспортизованих чи ні – це формальні питання судових інстанцій, у тому числі міжнародних.

З приводу чергової (передвиборчої) активізації проросійської “мироносної” компоненти політикуму і з надією уникнути тих форм боротьби за мир, що можуть призвести до руїни держави: не тратьмо пильності! Думай-те!

Шануймося!

Володимир Караченцев