Закон – Lex (лат.). Звідси – легітимність. Право, справедливість – від Правди. Скільки правди в законах? Тобто, справедливості. Закон структурує світ держави (системи) і «життєсвіт» людини, вважав Юрген Габермас (нім.філософ і соціолог). Загалом, люди не схильні замислюватися чи живуть за правдою. Не крадуть, не вбивають і вже добре. Звичайно, є ті, які інколи задумуються. Це – правники. Слід уявляти – ті, які мали б жити за правдою. Є й кривдники, тобто, правопорушники. Злочинці. Зрештою, є Праведники. Власне – ті, котрі живуть по правді, Ну хто подумає, що це про наших правоохоронців чи законодавців? Більшість з них самі своїми ділами і «нажитими непосильною працею» статками виписали собі суспільний вердикт.

Основний Закон – Конституція. Не священна корова, але й не декларація про наміри. Які залежать від настрою, потреб моменту. У США Конституцію прийняли 1787 року. Відтоді було внесено десь зо тридцять поправок. А якби поправляли під кожного президента? Дивний Божий промисел. Чи ж ми недолугі? Починали конституційний процес раніше від багатьох, начебто. Конституція прав і вольностей Пилипа Орлика датована 1710 роком. А й досі чубимося в парламенті й пасемо задніх на шляху в євроструктури. А може ми, згідно із задумом Творця, маємо пропустити цю висоту і одразу увійти у якісь космічні влади? Для впорядкування вселенського хаосу.

Закон – це завжди упорядковування хаосу, який, власне, і є життям. Упорядковування – виставляння рамок. Щось на зразок загороді для худібки, клітки для птахів, чи акваріуму для рибок. І біжи, лети, пливи – куди заманеться. Рухи окремих осіб обмежують стінами камери чи зони. Утримують як цінних птахів чи тварин…

«Dura lex, sed lex», – повчали римляни. Тобто, суворий закон, але – закон.  По суті: порушення – покарання. Для усіх. А усі мали би бути рівними перед законом. Отоді й буде порядок. Закон – це домовленість. Домовились? Що і друзів стосується? І тому звично – закон як дишло. Згідно з тими, хто знає, як дишлом можна підкерувати.

Держава – це система домовленостей. Лише зі смертю не домовишся. Універсальний суддя. От би такого кіборга на Генпрокурора, скажімо. Либонь і антикорупційна прокуратура була би зайвою. Косою по шиї – згідно з Законом Абсолюту. А то виглядає, наче усі змагаються у корупції. І самі ж не зупиняться. Хоч усі достеменно знають, чим змагання закінчаться.  Та й гроби кишень не мають.

І життя не купиш. Людина, її права і свободи – базові цінності, гарантовані Основним Законом. Згідно з яким влада належить народу. Начебто. Як та воля народна перетікає у право? У якому контексті: людиноцентричному чи системоцентричному (тобто, апаратному)?

Тож важливий момент – легітимність влади. Передусім – це довіра народу. Легітимність влади означає її відповідність закону. Закону – як його розуміє народ (якщо влада належить йому). Влада, яка застосовує насильство проти народу втрачає леґітимність. Власне, що й відбулось з режимом Януковича. Природне право на спротив узурпації влади з боку посадових осіб чи державного апарату, зафіксоване в конституціях усіх розвинутих демократичних країн. Це право народ реалізував на Майдані. Отже, легітимність влади означає її відповідальність перед народом, відповідність декларацій і дій. Невідповідність цим параметрам провокує кризу легітимності. Відтак – відому вже парадигмальну ситуацію: узурпація – вила…

Філософ і соціолог, автор теорії соціального конфлікту Ральф Дарендорф ставив знак рівності між легітимністю і здатністю політичної системи до реформ. Хто став би сперечатися з філософом? Або з Оскаром Уайлдом, який сказав, що в Росії немає нічого неможливого, окрім реформ. Знаємо: Україна – не Росія. Але щодо реформ збіги зашкалюють. На жаль, тому, що наші олігархічні еліти мавпували і мавпують саме російські порядки. І вони ж поки ще замовляють музику, під яку ми й танцюємо. І пишуть закони, за якими вже не можемо жити.

Майдан – це важливий формат комунікацій. Історично притаманний українцям. Народ висловився. Проявив владу прямої дії. Втім, в плані політичного структурування, волі забракло. Бо влади, як такої, не праг. Вона ж і так є. Начебто. Звісно ж, влада апаратна сама себе не перезавантажила. Мо’ щось пороблено у владних офісах?

Очевидно, в умовах війни новий реальний Майдан до доброго не приведе. Однак внутрішньо  переживати ті події і відтворювати у собі відчуття влади, тієї креативної сили свободи і гідності – ой як треба! Народ – це тисячі полеглих за нашу свободу і життя. Вони дивляться на нас з безсмертя і ми не можемо хибити. Народ втомився жити по-новому. Треба змусити владу жити по-новому. Час жити по правді! Наповнити життя силою закону, а Закон – правдою життя. Силою правди. Для цього ж вибори! Принаймні. І пам’ятаймо: кожен вибір – це траєкторія.

Шануймося!

Володимир Караченцев