Що відбулося

Українська влада послідовно декларує європейські устремління України. Рух в Європу закріплено в Конституції України. В частині 5 Преамбули Основного Закону проголошено “європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України”. Однак демарш української делегації в ПАРЄ у зв’язку з поверненням членства Росії у цій організації та лист Голови Верховної Ради Андрія Парубія щодо відкликання запрошення спостерігачів від ПАРЄ на виборах до Верховної Ради випадає з логічного ряду євроінтеграційних заяв української влади. Більш того, ці демарші дають підстави думати, що євроінтеграційна риторика у виконанні українських парламентарів нинішнього скликання є кон’юнктурною.

Позиція українських парламентарів (як делегації в ПАРЄ, так і ВРУ в цілому) щодо недопущення повернення Росії до ПАРЄ з огляду на конфронтацію з Росією, не є новою. Але треба розуміти, що українська делегація може відстоювати свою позицію, а рішення приймає вся Асамблея. Як і будь-яка інша європейська інституція, Парламентська Асамблея Ради Європи є місцем презентації та захисту консолідованої позиції країн-членів з широкого кола віднесених до її компетенції питань.

Отже, що відбулося у ПАРЄ:

25 червня 2019 року ПАРЄ ухвалила резолюцію, яка дала змогу російській делегації повернутися до роботи в Асамблеї.

26 червня ПАРЄ прийняла рішення повернути делегацію Росії до Асамблеї без жодних обмежень.

На знак протесту проти повернення РФ в ПАРЄ українська делегація зупинила свою роботу у поточній сесії ПАРЄ та звернулася до Верховної Ради України щодо розгляду питання припинення участі України в роботі ПАРЄ та про подальшу участь України в органах Ради Європи. Ще в ході розгляду проекту резолюції українська делегація подала 226 правок до неї, аби затягнути час, що роздратувало європейських колег по Асамблеї, а також заявила  про негідну поведінку президента Асамблеї Ліліан Морі Паск’є та продажність європарламентаріїв, які підтримують резолюцію. Таку поведінку української делегації важко сумістити не лише з дипломатичним протоколом, а й з етикою взагалі.

1 липня 2019 року Комітет ВРУ у закордонних справах рекомендував Верховній Раді призупинити участь постійної делегації України в роботі ПАРЄ до отримання висновків Венеціанської комісії та звернувся до Голови ВРУ А. Парубія з проханням відкликати запрошення для спостерігачів ПАРЄ на дострокових парламентських виборах в Україні 21 липня 2019 року.

2 липня 2019 року Голова ВРУ А. Парубій направив лист до Президента ПАРЄ Ліліан Морі Паск’є про відкликання його запрошення для спостерігачів від ПАРЄ на позачергових виборах до Верховної Ради 21 липня 2019 року.

3 липня 2019 року президент Асамблеї Ліліан Морі Паск’є, відповідаючи на лист А. Парубія, висловила жаль з приводу відкликання запрошення для спостерігачів від ПАРЄ та зазначила, що “Україна як член Ради Європи знаходиться під процедурою моніторингу Асамблеї і має зобов’язання запрошувати Асамблею спостерігати за президентськими і парламентськими виборами”. Вона зазначила, що готова обговорити, як поліпшити відносини між ПАРЄ і ВРУ.

Того ж дня МЗС України відповів, що Верховна Рада України не зобов’язана запрошувати представників ПАРЄ на вибори.

Того ж дня Делегація парламентаріїв ПАРЄ, які прибули в Україну для оцінки ситуації перед виборами, достроково залишила країну.

Що це було?

Попри позицію українських парламентарів щодо недопущення повернення Росії до ПАРЄ, делегація несе відповідальність конкретно за власні дії в Асамблеї щодо представлення і захисту інтересів своєї країни з усього кола питань, віднесених до її компетенції. З цієї точки зору дії українських парламентарів і в Асамблеї, і в Раді виглядають таким чином.

Перше. Слід розуміти, що ніякої несподіванки не сталося. Повернення російської делегації до ПАРЄ європейці обговорювали понад півтора роки і тут “раптом” вони це зробили – от жеж несподіванка! Це стало несподіванкою лише для українців, яких українська влада весь цей час годувала ілюзіями. Насправді це питання вже не залежало ні від попереднього Президента Петра Порошенка, ні від нинішнього Володимира Зеленського. Відповідно, усі звинувачення, які зараз лунають на адресу нинішнього Президента В. Зеленського з боку Партії його попередника П. Порошенка “Європейська Солідарність”, є цілком безпідставними. Більш того, вони є такими, які нагнітають ворожнечу в українському суспільстві, штучну безпідставну ворожнечу. Це не просто недолуга спроба команди вчорашньої влади перекласти відповідальність за провал в ПАРЄ на владу нинішню – ця риторика продовжує лінію на розкол в українському суспільстві, яку сьогодні проводить Партія “Європейська Солідарність” з метою свого реваншу після поразки на президентських виборах.

Друге. Демарш української делегації в ПАРЄ засвідчив її, української делегації, а) недоговороспроможність, б) дії не в національних інтересах України. Пояснення. А) недоговороспроможність полягає у невизнанні результатів демократичної процедури прийняття рішення. Голосування для того й існує, щоб узгоджувати інтереси, приймати рішення та рухатися вперед. При цьому завжди хтось опиняється в меншості, але визнає результати голосування і продовжує співпрацю. Якби кожного разу делегація якоїсь країни не визнавала результати голосування, то організація, у даному разі ПАРЄ, виявилася б цілковито недієздатною. Б) дії української делегації всупереч національним інтересам України полягають у намаганні втягнути ПАРЄ у внутрішньоукраїнські політичні суперечки за рахунок відмови від використання ПАРЄ для презентації та відстоювання консолідованої української позиції (ліричний відступ: консолідованої української позиції у виконанні нинішньої Верховної Ради просто не існує, натомість існує набір політичних декларацій переважно деструктивного, розкольницького характеру). Поведінку української делегації в ПАРЄ найкраще можна порівняти з поведінкою вередливої дитини: “Якщо не по-моєму, то взагалі ніяк”, у той час як дорослі люди визнають результати демократичної процедури прийняття рішення та працюють далі.

Третє. Лист А. Парубія з відкликанням запрошення для спостерігачів від ПАРЄ на виборах до Верховної Ради є, а) безвідповідальним, б) антиєвропейським, в) підривним антидержавним непатріотичним кроком. Пояснення. А) безвідповідальність полягає у тому, що А. Парубію залишилося недовго керувати Радою, а негативні наслідки його кроку дістануться його наступникові. Важливо розуміти, що цей крок на європейській арені А. Парубій та Комітет ВРУ у закордонних справах зробили свідомо, а не помилково. Створення проблем для влади, яка прийде після нього, а також піар на праворадикальному полі з метою реваншу в ході парламентських виборів і були справжніми цілями А. Парубія, кандидата в депутати від партії П. Порошенка “Європейська Солідарність”. Б) лист А. Парубія є таким, який суперечить євроінтеграційному курсу України, проголошеному в Конституції. Рада Європи та її Парламентська Асамблея є однією з найважливіших європейських інституцій, яка включає 47 країн, що використовують її як майданчик для презентації та відстоювання своїх інтересів. Натомість Верховна Рада та її делегація в ПАРЄ віддали перевагу іншому пріоритету – конфронтації та тиску на європейську інституцію з метою використання цієї ситуації для внутрішньоукраїнського реваншу Партії “Європейська Солідарність”. В) участь спостерігачів від ПАРЄ у моніторингу виборів 21 липня 2019 року є чинником їх легітимізації перед лицем європейських інституцій. З цього погляду лист А. Парубія з відкликанням запрошення Делегації ПАРЄ є кроком з підриву зовнішньої легітимності майбутньої Верховної Ради, тобто, антидержавним непатріотичним кроком. Зробленим так само свідомо, а не помилково і не під тиском.

Результат

Так завершилася ця спроба українських парламентарів і в Асамблеї, і в Раді використати європейські інституції у внутрішньополітичній боротьбі та у конфронтації з Росією – антиєвропейська фронда і клоунада в одному флаконі. Це те, що попередні п’ять років називалося зовнішньою політикою України.

Відмова спостерігачам ПАРЄ у запрошенні на парламентські вибори 21 липня 2019 року перекреслила всі здобутки України в Раді Європи.

Як після всього цього будуть ставитися в Європі до України, питання риторичне. А та обставина, що всі дії української делегації в ПАРЄ, рішення Комітету ВРУ у закордонних справах та лист А. Парубія не виглядають, як хаотичні та помилкові, а виглядають як скоординовані та послідовні, дає підстави зробити висновок, що це є саботаж євроінтеграції України. Дивна позиція для партії з назвою “Європейська Солідарність”. – “Європейська Самоізоляція” підійшло би краще.

І це лише одне питання, у якому вчорашня влада свідомо створює проблеми для всієї країни. Таке могло б тривати до кінця осені. Залишається втішатися тим, що завдяки достроковим виборам Ради цей саботаж триватиме недовго.

Володимир Бичек, політичний оглядач