У Киргизстані вже втретє за останні десятиліття відбувається революція та відсторонення влади.  Кілька днів поспіль на вулиці Бішкека виходять демонстранти, протестуючи проти фальсифікацій на парламентських виборах. Окрім того, причиною невдоволення багатьох стала важка економічна криза, яку Киргизстан переживає через пандемію Covid-19.

Блискавична революції по-киргизькі: як це було. Як відомо, 4 жовтня в Киргизії відбулися парламентські вибори, за результатами яких необхідний бар’єр  подолали чотири партії, три з яких безпосередньо пов’язані з владою країни та мають відверту проросійську орієнтацію. Жодна з великих опозиційних партій не отримала бажаних 7%, а представники 12 політичних сил заявили про масові фальсифікації і підкуп виборців. Вже наступного дня в Бішкеку почалися масові протести: спочатку мирні, а згодом і з застосуванням сили. Демонстранти захопили споруди, де знаходиться парламент, адміністрація президента, мерія та уряд, а також звільнили заручників – колишнього президента Атамбаєва та екс-чиновників, які зазнали політичних репресій. І хоч президент Жеенбеков заявив про спробу захоплення влади, наслідуючи приклад свого колеги Лукашенка, та ЦВК Киргистану все-таки визнала результати виборів недійсними, ставши на бік мітингувальників. Тож,  за одну добу претестантам вдалося домогтися виконання ключової вимоги: скасування результатів виборів.

Але процес вже «запущено» і він, очевидно, матиме продовження: 7 жовтня киргизькі парламентарі запустили процедуру імпічменту президента. Зараз вже створено Координаційну раду киргизької опозиції для відновлення правового поля в країні, створення уряду народної довіри та забезпечення рівних умов для всіх політичних партій, щоб уникнути в подальшому подібних фальсифікацій та застосування адмінресурсу на перебіг виборчого процесу.

Ні для кого не секрет той факт, що економіка Киргизії в значній мірі залежить від впливу Російської Федерації. Хоч уже протягом трьох десятиліть Киргизія є незалежною країною, та все ж вона багато в чому залежить від російських кредитів, фінансової допомоги та торгівлі з РФ. Такий монопольний вплив має багато побічних ефектів: слабкість та нестійкість економіки, масова бідність та безробіття. За статистико, кожен четвертий киргиз живе за межею бідності і владі Киргизії давно вже час змінити економічну стратегію, провести відповідні реформи та залучити нових інвесторів. Скажімо, Китай, який вже давно виявляє інтерес до свого західного сусіда, має спільний сухопутний кордон і готовий працювати з Киргизією. Вочевидь, так і буде, адже  втомлені від низького рівня життя киргизи зрозуміють переваги такого співробітництва. Безумовно, це сприятиме посиленню китайського впливу і, відповідно, послабленню  ролі та місця Росії, яка і так переживає не найкращі свої часи.

Політика Володимира Путіна, який  відкрито веде курс на «збирання земель», а за фактом – пряме возз’єднання колишніх радянських республік, уже всім зрозуміла. Однак, цей далекоглядний імперський план відверто провалився і  замість безперешкодного поглинання пострадянських республік, почався «парад кольорових революцій» з відчутним антиросійським підґрунтям: Україна, Білорусь, а тепер і Киргизія. Очільнику Кремля до цього часу не зрозуміло, що нації, які пережили історію розвитку у складі СРСР, вже давно розкусили, чого варта дружба і партнерство з Росією. Це – економічна,  політична нестабільність, порушення прав і свобод людини, а головне – повна відсутність будь-якого розвитку. Протести, які проходять зараз у Білорусі та Киргизії,  яскраво підтверджують той факт, що люди розуміють і не хочуть будь-якої залежності від Москви. Для Кремля ж  потрібно  повне і контрольоване управління максимально ослабленими, не спроможними захистити суверенітет пострадянськими республіками, які повинні об’єднатися навколо «сильної і братньої» Росії.

Білорусь  вже протягом двох місяців виходить на багатотисячні мітинги проти визнання президентських виборів дійсними. І саме після втручання російської сторони та підтримки нелегітимного президента Лукашенка ситуація ще більше ускладнилася. Посилилися звірства проти мирних демонстрантів, збільшилася кількість затримань, знята акредитація іноземних журналістів, тортури стали одним з основних методів залякування. Росія у цій ситуації рятує не особисто Лукашенка, а його режим для реалізації давньої мети Путіна – об’єднання з Білоруссю і створення Союзної держави.

Увесь цей «парад» революцій – яскраве свідчення  ослаблення сфери впливу Кремля,  показник того, що росіяни вже не можуть утримувати навіть те, що останнє сторіччя перебувало в орбіті Москви.  Імперські замашки Росії нагадують статую Колоса Родоського: тінь – велика, але сама конструкція – хитка та неврівноважена. Росія все ще намагається зібрати уламки імперії будь-якою ціною, але кожен провалений проект з возз’єднання і утримання сфери впливу неухильно розхитує ту «статую», робить її все менш привабливою та міцною.

Автор: Олекса Вернигора