Про це повідомляється на офіційному інтернет-представництві Президента України.

11 листопада 2020 року  під головуванням Президента України Володимира Зеленського відбулося засідання оновленої Комісії з питань правової реформи.

Нагадаю, що наразі Президент України перебуває в лікарні “Феофанія” у зв’язку з коронарвірусною хворобою, усі заходи за його участі проходять онлайн.

Засідання Комісії з питань правової реформи  проходило у форматі відеоконференції. У засіданні також взяли участь представники Офісу Президента, Верховної Ради, уряду, правоохоронних та антикорупційних органів, а також дипломатичні представники країн – партнерів України.

Як повідомляється, це перше засідання Комісії з питань правової реформи при Президентові України, яке відбулося після рішення Конституційного Суду щодо низки положень антикорупційного законодавства.

Основні акценти

  1. Конституційна криза. Шляхи її подолання
  • Глава держави поставив завдання напрацювати конкретні шляхи для виходу з нинішньої конституційної кризи, а також для відновлення довіри суспільства до судової влади.
  • За словами Президента, причиною нинішніх кризових процесів стала відсутність належного конституційного регулювання, його неповнота, нечіткість окремих аспектів діяльності судової влади.

 

  1. Створення ефективної та незалежної правової та судової системи
  • Глава держави зазначив, що справедливість є однією з базових цінностей громадян України, але її неможливо забезпечити без ефективної та незалежної правоохоронної та судової систем.
  • Крім того, справедливого судочинства потребують вітчизняні та іноземні інвестори.

Нагадаю. 27 жовтня Рада національної безпеки і оборони України рекомендувала Комісії з питань правової реформи активізувати підготовку пропозицій щодо судової реформи.

  • За словами Президента варто провести ретельний аудит та оцінку ефективності вже здійснених раніше реформ. Лише маючи такий аналіз, можливо виправити помилки та створити законодавство, узгоджене з Конституцією України, міжнародно-правовими актами та рекомендаціями Венеціанської комісії.

Голова Комісії з питань правової реформи Сергій Іонушас розповів про основні напрямки роботи Комісії.

Згідно оприлюдненої інформації, основні пріоритетні напрямки роботи Комісії з питань правової реформи наступні:

  1. Відновлення кадрового забезпечення судів;
  2. Запуск роботи оновленого складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
  3. Створення нового незалежного дисциплінарного органу в судовій системі;
  4. Удосконалення процедури обрання нових доброчесних та професійних членів Вищої ради правосуддя;
  5. Розробку та запровадження єдиних стандартів якості виконання судами своїх функцій;
  6. Впровадження електронного суду та здійснення судочинства онлайн.
  7. Задля відновлення довіри суспільства до Конституційного Суду голова Комісії з питань правової реформи вважає за необхідне ухвалення нових законодавчих засад роботи КСУ.
  8. Необхідно узгодити з Конституцією України законодавство, що регулює діяльність Державного бюро розслідувань та Національного антикорупційного бюро України. Службу безпеки України потрібно позбавити невластивих їй функцій, зокрема щодо розслідування економічних та корупційних злочинів.

Голови робочих груп Комісії з питань правової реформи доповіли за напрямками діяльності кожної з них.

  • Було обговорено проект змін щодо децентралізації влади, який забезпечить повноту та повсюдність місцевого самоврядування.
  • Голова робочої групи з питань розвитку законодавства про організацію судової влади та здійснення правосуддя, заступник керівника Офісу Президента Андрій Смирнов назвав одним з пріоритетів подолання кадрового дефіциту у судах.

«Через відсутність більш ніж третини суддів страждають не лише судді від перевантаження, а й звичайні люди, які роками чекають розгляду своїх справ. Формування нової Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за результатами відкритого конкурсу дасть змогу розпочати процедуру добору суддів», – наголосив він.

  • Голова Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна зробила акцент на важливості повноцінного узгодження антикорупційного законодавства із зобов’язаннями України в межах Плану дій щодо візової лібералізації з ЄС.
  • Перший заступник Голови Верховної Ради Руслан Стефанчук наголосив на необхідності визначення чіткого переліку законопроектів, які пропонуватимуться на розгляд комітетів парламенту, депутатів, та конкретних термінів їхньої розробки.

Чого чекає Президент

  • Дієвих рішень та конкретних шляхів виходу з конституційної кризи

«Я чекаю від Комісії дієвих рішень та конкретних шляхів виходу – як із сучасної конституційної кризи, так і тотальної кризи довіри до органів судової влади. Навіть якщо для цього буде необхідно вносити зміни до Конституції України», – заявив Глава держави.

  • “Здорову судову систему”, об’єктивне, неупереджене, справедливе судочинство

«Громадяни України, внутрішні та зовнішні інвестори, наші міжнародні партнери, всі ми повинні отримати «здорову» судову систему – незалежну, послідовну, об’єктивну. І саме це завдання стоїть перед оновленою Комісією з правової реформи», – додав він.

«У посланні до Верховної Ради я казав про необхідність судової реформи. Але не заради слова «реформа», не для тасування посад між одними й тими ж персоналіями, а саме для тих змін, які дадуть об’єктивне, неупереджене, справедливе судочинство», – наголосив Володимир Зеленський.

В. Зеленський подякував тим суддям Конституційного Суду, які не підтримали неконституційне рішення щодо скасування антикорупційної інфраструктури.

Чого чекають пересічні громадяни України

Про проблеми  судової системи в Україні ми писали в наших попередніх публікаціях.

Як ми зазначали проблема системи правосуддя в Україні комплексна, вона охоплює низку  аспектів, зокрема питання  професійності (належної професійної  кваліфікації) суддів, залежність  осіб, які здійснюють судочинство, від різних органів (тобто фактична несамостійність суддів в прийнятті судових рішень) ,  головне – повна безкарність суддів  за прийняття завідомо неправосудних рішень . Цією індульгенцією їх наділив саме, «Його Величність Божественний» Конституційний суд України.

Фактично в Україні створена КАСТА недоторканих (виряджених у  інквізиторські мантії посіпак влади), наділених необмеженою владою, які іменем України безкарно чинять повне свавілля.

Незалежність судової влади не означає безвідповідальність або безкарність cуддів за неналежне виконання своїх службових обов’язків, а власне вчинення правосуддя у відповідності до Закону.

За порушення Закону всі громадяни України без винятку мають нести цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Рівність всіх громадян перед Законом закріплена у Конституції. Стаття 24 Конституції.

  • Читайте, шановні громадяни України! Бо судді законів не читають. Їм нема коли. Зони написані не для них. Тому читайте уважно, дорогі співвітчизники. Читайте не для місцевого суду. Ці знання вам знадобляться для захисту Ваших прав у Європейському суді з прав людини.

Проблема України в тому, що шлях до Європи «торується» не крізь парадні двері, а через задній двір.

Завдяки нашій владі пересічні громадяни України навряд чи мають нагоду пишатися статусом «громадянина Європи».

Завдяки корупції, сучасній  правовій системі та неефективній державній владі, Україна наразі стоїть ближче до Сходу, аніж до Заходу.

Будемо відвертими до кінця принаймні перед собою, годі слухати брехливі балачки влади про європейський вибір.

Нема вибору, та й ніколи не було.

В України взагалі влада не лишала народу жодного вибору.

  • Про те, як чиниться правосуддя в Україні, свідчить кількість звернень громадян України до Європейського суду з прав людини.
  • А також розмір грошових компенсацій, які щорічно відшкодовуються з державного бюджету України згідно рішень ЄСПЛ.

При цьому жоден суддя, який прийняв (чи то з професійної некомпетентності, чи з інших причин) несправедливе рішення на національному рівні не несе жодної відповідальності. І «конвеєр» собі далі працює.

На порядку денному має бути повне переформатування усієї системи судоустрою  (конституційна ланка – лише одна з її частин).

Неефективна судова система є прямою загрозою національній безпеці України, через півтора року каденції у цьому зрештою переконався й сам Президент України. На жаль, вирішальним фактором стали вимоги іноземних інвесторів та «партнерів», а не вимоги власного народу.

Достукатися пересічному громадянину України до Гаранта не так легко.

Знаю це  з власного   досвіду. Як кажуть, перевірено емпіричним шляхом та клінічними випробуваннями.

Гарант нічого нікому не гарантує. Крапка.

Епізод перший.  Боротьба з корупцією.

Це міф. Коментувати нема чого.

Боротьба з корупцією в Україні не ведеться. Навіть більше – за останні півтора роки владі «Слуг народу» (а чи народу? Таке собі знущання над загальновідомими висловами й поняттями), найбільші в країні корупціонери обросли повною індульгенцією від влади за всі свої «гріхи».

Знаю це з власного досвіду. До кінця пересвідчилася в цьому після свого особистого звернення до Президента.

Мої сподівання на гарантії Гаранта про захист простих громадян виявилися марними. Хоча від самого початку жодних ілюзій я  й  не плекала. Просто, як решта співвітчизників, «купилася» на анонсовані передвиборчі обіцянки Зеленського про кардинальні зміни у справі «почую кожного» або «дослухаюся до всіх».

Офіс Президента у справі звернень громадян й надалі старанно виконує роль «бюро безкоштовної доставки поштових відправлень громадян державним органам виконавчої влади», тобто функції  поштового комівояжера.

Епізод другий. Навантаження на «бідних» суддів.

Останнім часом поширюється  міф про “надзвичайну завантаженість суддів”.

А чи задавалися ви  питанням, чому судді розглядають справи роками?  Мабуть суть не стільки в складності справи. Нерідко не останню роль у цьому є особиста зацікавленість судді та (або) однієї із сторін, або інших осіб (які мають, наприклад, вплив на суддю).

Наведу приклад. Справа № 755/13391/19 (Дніпровський районний суд м. Києва, суддя Гаврилова О. В.). Справа розглядається з 2.06.2019 року. Позов  по даній цивільній справі подано тим самим позивачем до того самого відповідача, з тих самих підстав (що й ідентичний попередній позов цього ж самого позивача (2012 р.) до того самого відповідача, за яким в 2013 році вже винесено  судове рішення Апеляційним судом м. Києва і підтверджено судом касаційної інстанції. Рішення суду 2013 року  виконано в 2019 році в повному обсязі).

Однак, суддя  Гаврилова О. В. розглядає цю справу вже понад рік. Можу дозволити собі таку розкіш просто припустити, що ця судова тяганина триває, ймовірно винятково завдяки авторитету, професійним навичкам та неабияким вагомим «аргументам» представника позивача, який за простим збігом обставин є сином екс-члена Вищої ради правосуддя (хто не знає: ВРП – це місце, де «штампують» суддів для всієї країни і не для кого не секрет ( зрештою,  як виявляється, наразі стало великим одкровенням і для Президента України) має  певний «вплив» на суддів.

Такі випадки непоодинокі. Це система.

Тому й складається таке враження, ніби судді «перенавантажені» справами.

Ретельний та об’єктивний аналіз процесу розгляду судових справ виявить таку купу порушень судочинства, що годі буде лишати бодай хоч одного «чесного»  суддю на посаді.

Було б бажання забезпечити належний контроль та відповідальність суддів. ВРП з цими функціями не впорається. Та й не має наміру.

Дійну корову не їдять.

Епізод третій. Свавілля суддів.

Щодо суддівського свавілля ми також  вже писали  та наводили красномовні приклади суддівського свавілля. Повторюватись не буду. Прикладів можна наводити безліч.

  • Наділення суддів “індульгенцією” за завідомо незаконні рішення підриває не тільки довіру до судової влади, а до держави Україна в цілому.

Як відомо, від зневіри та відчаю один крок до суду Лінча.

Отже повертаємось до того, з чого почали.

“Справедливість неможлива без ефективної та незалежної роботи в Україні правоохоронної та судової систем”, – Президент України В. Зеленський.

Замкнене коло.

Висновки. Fata Morgana

Які висновки?

Не станемо комплексно досліджувати усю правову реформу (правотворчість, праворозуміння, правозастосування тощо).

Зупинимося лише на одному з її аспектів – судовій реформі. Одразу зауважу – фрагментарно.

Гадаю, нікого не ображу чи чимось здивую, коли скажу, що судова система формально працює, а фактично просто буксує. З місця ані руш. Прохіндіада.

Це новина? Ні.

Просто слід глянути правді у вічі – за всю майже 30-річну історію України правова реформа ніколи не здійснювалася.

Те, що владі заманулося звати реформами, насправді було чим завгодно, але не судовою реформою.

Всі ініціативи, втілені у законодавство про судоустрій і статус суддів за неповні 30 років були спрямовані не на полегшення доступу громадян до правосуддя, не забезпечення відкритого, справедливого і чесного судового процесу, не посилення відповідальності суддів перед Законом за порушення законодавства і присяги судді, а на облаштування комфортних умов роботи власне самих судів та суддів.

Стараннями «народних» депутатів України (я не випадково взяла слово «народних» у лапки, оскільки попри те, що така назва закріплена у Конституції і законах України, сутності поняття «народний» ця посада аж ніяк не відображає; однак, це не є предметом розгляду в рамках даної статті), внаслідок лобіювання інтересів судів різними «групами впливу», судді врешті-решт здобули цілком унікальний статус повного і непорушного імунітету перед Законом.

Рішення Конституційного суду України від 11 червня 2020 року про заборону притягнення до кримінальної відповідальності суддів за винесення неправосудних рішень відкрило шлях повній і безперешкодній судовій сваволі та вседозволеності.

Рішення КСУ від 11 червня – наочний приклад реформи судоустрою і статусу суддів у дії.

Суддям – усе, народу ж недолугі закони.

Хай їм повилазить.

Однак, тут судді з депутатами дещо загралися.

Історія знає чимало прикладів, коли сваволя влади призводила до катастрофічних наслідків.

Примітка. Сваволя — воля, не узгоджена із законами соціальної природи, тобто природними законами життя людей у суспільстві й, зокрема, законами природного права. Проявляється у вчинках, що суперечать законам соціальної природи і не відповідають здоровому глузду. Свавільні вчинки, що суперечать нормам права, які у формі законодавства відображають відповідні природні закони, набувають форми правопорушень, у тому числі злочинів (джерело: Вікіпедія).

Історики і місцеві «державники» при владі стверджують, що Україна завжди йшла у руслі європейських тенденцій. Брехня.

Судовий монстр, вимальований в Україні продовж десятиліть, не має нічого спільного із принципами чесного і справедливого судочинства, ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА. Та й правова реформа ані на крок не наблизилася до європейської. Не треба займатися окозамилюванням та вводити в оману інших – різних там закордонних «партнерів», «інвесторів», «донорів», «грантодавців» та інших «ляльковиків міжнародного донорського вертепу».

Примітка. Синоніми слова ляльковик – артист, шахрай, маніпулятор, інтриган тощо.

Тоді про яку уніфікацію українського законодавства до законодавства Європейського союзу йдеться, доки не здійснено судову реформу?

Вся ця  умисна «дешева» владна   брехня і пропаганда  спрямована на досягнення  однієї (єдиної)  мети – отримання кредитів ( або так званої «допомоги»  від світових фінансових інституцій ( або, як нині модно  називати – наших  «партнерів» та « міжнародних інвесторів»)   за для утримання влади,  збагачення правлячих «слуг народу», штучного тимчасового  «латання»  державного бюджету.

Багато речей державного устрою подаються суспільству у надто ускладненій формі.

Влада це робить умисно, аби заплутати виборців у законодавчих нетрях і виставити проблему як щонайменше  складну, а ще охочіше – умисно невиправну.

●     Навіщо ламати той чи інший інститут (шляхом розформування, об’єднання, створення кількох нових профільних міністерств і відомств тощо), проводити формальні косметичні «реформи» замість того, аби прийняти нову редакцію старих недіючих законів?
Потрібен системний підхід.
Для цього потрібен талановитий розумний лідер з організаторськими здібностями, здатний ставити чіткі цілі, ухвалювати сміливі, зрозумілі, далекоглядні рішення, досягати результату, незважаючи шалений опір.
Потрібен сильний лідер.
Еволюційним способом такі лідери ніколи не з’являлися, а еволюційним шляхом ніколи не слідували.
Ну що ж, будемо сподіватися на краще.

Автори:

Наталія Іскова – представник України в Керівному Комітеті Ради Європи з прав людини (1995 р.), представник України в Комітеті експертів з питань розвитку прав людини РЄ (1996 р.), представник України в Керівному Комітеті РЄ з питань рівноправ’я (1996 р.), представник України в спеціальному комітеті експертів для обміну інформацією щодо діяльності за результатами 4-ї всесвітньої конференції з становища жінок (1996 р.).

Прохор Ромоданов (абориген міжнародного права, експерт jus cogens)